46 з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного
і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу,
забезпечення фонового моніторингу навколишнього середовища.
Природно-заповідний фонд України включає:
• Природні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи
загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження
у незайманому стані природних комплексів (Кримський,
Український степовий, Поліський, Карадазький, Канівський, Ялтинський
гірсько-лісовий, «Горгани» — всього в Україні 16 заповідників).
• Біосферні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи
міжнародного значення, що створюються з метою збереження у
незайманому стані природних комплексів біосфери, здійснення фонового
екологічного моніторингу, вивчення глобально-антропогенних
змін, що відбуваються у біосфері (Асканія-Нова, Чорноморський,
Карпатський, Дунайський — всього в Україні 4 заповідники).
• Національні природні парки — природоохоронні, рекреаційні, культурно-
освітні, науково-дослідні установи, що створюються з метою
збереження, відтворення і ефективного використання природних
комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу,
історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність
(в Україні всього 11 — серед них: швацький, Карпатський, «Синевир
», «Святі гори»).
• Заказники — природні території, створені з метою збереження і відтворення
природних комплексів чи їх окремих компонентів. Заказники
поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні,
ентомологічні, орнітологічні, гідрологічні, геологічні.
• Пам’ятки природи — окремі унікальні природні утворення, що мають
особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне
значення. Цей статус надається природним об’єктам з метою збереження
їх у природному стані. Поділяються на комплексні, ботанічні,
зоологічні, гідрологічні, геологічні (в Україні їх майже 3 тисячі).
Природно-заповідний фонд України також включає: 27 регіональних
ландшафтних парки; парків-пам’яток садово-паркового мистецтва; 746 заповідних
урочища; 22 ботанічних сади; 12 зоопарків.
Природно-заповідний фонд України займає трохи більше 4 % території
країни. При цьому частка природних заповідників складає 6,4 %, біосферних
заповідників — 9,1 %, національних парків — 23,9 % цього фонду.
3. Як надати першу допомогу при зупинці дихання?
Штучне дихання — це сукупність дій, за допомогою яких здійснюється
введення повітря в легені з метою поновити самостійне дихання.
Причини зупинки дихання: отруєння чадним газом, ураження електричним
струмом, утоплення, сонячний і тепловий удар, травми тощо.
Способи штучного дихання:
Штучне дихання в положенні на спині
1) потерпілого покласти на спину;
2) на рівні лопаток підкласти валик;
Відповіді на ##Білети. Біологія 47
3) стати на коліна біля голови потерпілого;
4) «видих» — міцно притиснути його лікті до нижньої частини грудної
клітки;
5) «вдих» — відводити руки потерпілого в боки і вгору над головою.
Штучне дихання в положенні на животі
1) потерпілого кладуть на живіт;
2) під груди підкладають валик;
3) стати на коліна біля голови потерпілого;
4) «видих» — періодично стискувати руками нижню частину грудної
клітки (стискувати грудні клітку обережно, щоб не поламати ребра);
5) «видих» — відбувається пасивно завдяки еластичності ребер грудної
клітки.
Штучне дихання з рота в рот
1) однією рукою підтримувати трохи відкинуту назад голову потерпілого;
2) другою рукою опустити його нижню щелепу, відкриваючи рот;
3) повітря вдувати в рот крізь марлю або гумову трубку.
Штучне дихання з рота в ніс
1) однією рукою підтримувати трохи відкинуту назад голову потерпілого;
2) другою рукою підняти його нижню щелепу, закриваючи рот;
3) повітря вдувати в рот крізь марлю або гумову трубку (14–16 разів
на хвилину).
Під час штучного дихання потерпілому необхідно трохи витягнути язик,
обгорнувши його марлею, носовою хусточкою тощо, тримати до кінця
проведення штучного дихання, щоб язик не западав. Штучне дихання базується
на тому, що СО2, який вдихають у легені потерпілого, потрапляє у
кров і подразнює центр дихання у довгастому мозку. Це повинно сприяти
відновленню самостійних дихальних рухів. При зупинці дихання може
зупинитись серце. У цьому разі поряд із штучним диханням слід робити
закритий масаж серця.
1. У чому полягає і чим забезпечується бар’єрна функція
шкіри?
Шкіра — зовнішній покрив тіла, який є бар’єром між внутрішнім (сталим)
і зовнішнім (постійно мінливим) середовищем.
Функції шкіри:
• захищає організм від дії несприятливих зовнішніх факторів та механічних
пошкоджень (захищає глибші шари завдяки щільним рядам
рогових лусочок і кислій реакції поту і шкірного сала; роговий шар
просякнутий ліпідами, тому не пропускає воду і розчини солей;
• перешкоджає проникненню в організм сторонніх тіл і речовин;
• бере участь у теплорегуляції — урівноваженні процесів утворення
і віддачі тепла організмом;
• запасає енергетичні матеріали;
• виконує секреторну функцію;
• утворює деякі біологічно активні речовини, зокрема вітамін D;
• орган чуттів, що сприймає холод, тепло, тиск, біль. Шкірна чут##Білет
№ 19
48 ливість відіграє важливу роль у взаємодії організму з навколишнім
середовищем, запобігаючи постійним травмам.
Ці важливі функції взаємодії організму з навколишнім середовищем
забезпечує шкіра, що складається з трьох шарів:
1. Зовнішній шар — епідерміс, або надшкір’я (багатошаровий плоский
епітелій).
• роговий шар (поверхневий) — складається з багатьох шарів рогових
лусочок, які містять білок кератин (забезпечує міцність)
та елеідин (добре заломлює світло);
• ростковий, або мальпігіїв шар — складається з багатьох шарів
живих клітин, які здатні до мітотичного поділу. Серед цих клітин
є пігментні клітини, які синтезують меланін.
2. ІІ шар — власне шкіра, або дерма (сполучна тканина з еластичними
і колагеновими волокнами), в ньому розташовані:
• сосочковий шар — складається з пухкої сполучної тканини і прилягає
до епідермісу. У ньому розташовані: нервові закінчення,
сітка кровоносних капілярів, лімфатичних судин;
• сітчастий шар — складається з щільної сполучної тканини та
еластичних і колагенових волокон, які створюють переплетення
(сітку). У ньому залягають: сальні залози, потові залози.
3. ІІ шар — підшкірна жирова клітковина (представлена пухкою сполучною
тканиною і великою кількістю жирових клітин).
2. За рахунок чого і як риби пристосовані до життя у воді?
Риби — холоднокровні хребетні тварини, що живуть у воді. У зв’язку
з цим вони добре пристосувались до життя у водному середовищі:
• тіло риб складає з голови, тулуба і хвоста. Форма тіла обтічна, що дає
змогу краще долати опір води. Вкрите тіло (у більшості видів) кістковими
лусочками, що налягають одна на одну правильними рядами;
• шкіра риб має багато залоз, що виділяють слиз для захисту від бактерій
і грибів та зменшення тертя при плаванні. Захисне забарвлення
луски допомагає ховатися від ворогів та підстерігати здобич;
• органи руху риб — плавці. Більшість з них — парні, вони забезпечують
велику рухливість у воді;
• занурюватись або підніматись у воді рибам допомагає плавальний
міхур — тонкостінний виріст кишки, заповнений сумішшю газів
(киснем, азотом, вуглекислим газом). Змінюючи об’єм плавального
міхура, риби змінюють свою питому вагу і регулюють глибину занурення.
У хрящових риб плавального міхура немає, тому їх плавці
постійно перебувають у русі. Деякі риби використовують його як
додатковий орган дихання;
• Дихають риби за допомогою специфічного органу — зябер. У кісткових
риб вони містяться на чотирьох зябрових дугах. На зовнішньому боці
дуг містяться зяброві пелюстки, пронизані густою сіткою капілярів,
де відбувається газообмін. Дихає риба киснем, розчиненим у воді;
• кровоносна система риб складається з одного кола кровообігу. Кров
від зябер несе кисень до всіх органів тіла. Серце двокамерне. Нирки
стрічкоподібні. Добре розвинена травна система;
Відповіді на ##Білети. Біологія 49
• важливе значення у риб мають органи чуття. Очі риб не мають повік,
ніздрі не сполучені з глоткою, органи нюху — невеликі мішечки, є
тільки внутрішнє вухо. Риби мають специфічний орган чуття — бічну
лінію. Завдяки їй риби відчувають коливання води, напрям течії,
зворотні хвилі від предметів, що допомагає їм добре орієнтуватись
навіть у каламутній воді;
• риби роздільностатеві тварини. Запліднення (крім хрящових риб) —
зовнішнє. Розвиток з перетворенням (із ікри розвивається личинка,
а потім — мальок).
У ході еволюції риби пристосувались до різних умов водного середовища.
Вони живуть у водоймах з різним ступенем солоності, температурним
режимом, вмістом кисню. Вони освоїли усі глибини Світового океану
і ведуть різний спосіб життя.
3. Яких правил гігієни органів слуху необхідно дотримуватись?
Зниження або втрата слуху обмежує життєві можливості людини. Пошкодження
слуху може статися на різних ділянках слухової сенсорної системи:
• порушення передавання звукових коливань до внутрішнього вуха;
• зміни у внутрішньому вусі, що призводять до втрати чутливості рецепторів;
• порушення передавання імпульсів по слухових шляхах або ушкодження
нервових центрів у слуховій зоні кори великих півкуль мозку.
Залози зовнішнього слухового проходу виділяють вушну сірку, що затримує
пил і мікроорганізми. Якщо вуха тривалий час не мити, сірка накопичується
у надмірній кількості, і слух слабне внаслідок утворення сірчаної
пробки. З таким порушенням слід звернутися до лікаря. Ні в якому
разі не можна прочищати вуха самостійно, особливо гострими предметами
— це може призвести до порушення цілісності барабанної перетинки
і повної втрати слуху.
При деяких інфекційних захворюваннях (грип, ангіна) через слухову
трубку з носоглотки до середнього вуха може потрапити інфекція. Це може
спричинити запалення середнього вуха — отит. У разі його виникнення
слід звернутися до лікаря.
Передача звукових коливань може порушитись через втрату рухомості
слухових кісточок — отосклероз. В основі цієї хвороби розростання кісткової
тканини навколо стремінця. Причиною втрати слуху може бути і
неврит слухового нерву, а також безконтрольне вживання антибіотиків,
робота при сильних виробничих шумах тощо.
Барабанну перетинку можна пошкодити раптовими занадто гучними
звуками. Постійні виробничі й побутові шуми є основною причиною
послаблення слуху. Надмірний шум призводить не тільки до послаблення
слуху, а й до порушення психіки людей. Особливо це стосується різких,
ритмічних, одноманітних звуків.
Основні правила гігієни слуху:
• Потрібно мити регулярно вуха.
• При попаданні у вухо сторонніх тіл слід звернутись до лікаря.
• Не слід дуже сякатись. Під час нежиті можна тільки витирати носовою
хусточкою слиз, що виділяється з ніздрів.
50 • Треба оберігати орган слуху від занадто гучних звуків.
• Уникати прослуховування голосної ритмічної музики, особливо через
навушники.
• Берегти вуха від переохолодження.
• Своєчасно лікувати захворювання глотки (ангіну, скарлатину).
• При болях у вусі, негайно звертатись до лікаря.
1. О бґрунтуйте основні властивості та значення
пам’яті у житті людини.
Пам’ять — здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних
властивостей нервової системи, що виражається у здатності довгий
час зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму
і багаторазово вводити її у сферу свідомості й поведінки.
Часові типи пам’яті
Короткочасна Проміжна Довготривала
Характеризується нетривалим
зберіганням інформації після
одноразового й недовгого
сприйняття. Фізіологічною
основою є передача нервового
імпульсу нейронам
Інформація зберігається
нетривалий час.
Така пам’ять є етапом
перетворення короткочасної
пам’яті на довготривалу
Зберігає інформацію
тривалий час. Фізіологічною
основою є
структурні зміни мембрани
нервової клітини
Характеристика процесів пам’яті:
• Запам’ятовування — це процес стійкого закріплення інформації
в пам’яті.
• Збереження — утримання протягом певного часу в пам’яті отриманої
інформації.
• Відтворення — це процес використання інформації, що зберігається
у пам’яті.
Види запам’ятовування:
1) механічний — формується багаторазовим повторенням інформації без
осмислення. Характеризується недовготривалістю й вимагає значних
зусиль;
2) осмислений — формується в результаті уважного прочитання матеріалу,
його осмислення та розуміння. Дозволяє запам’ятати великий
обсяг інформації, відтворити її через тривалий час і застосувати для
розв’язання завдань;
3) мимовільний — відбувається в результаті сильного емоційного збудження
й сприйняття найбільш цікавої інформації;
4) довільний — вимагає свідомих зусиль людини.
Властивості пам’яті: обсяг, тривалість, швидкість, точність і готовність.
Види пам’яті:
• Моторна (рухова) — запам’ятовує та відтворює рухи.
• Емоційна — зберігає і відтворює пережиті емоційні стани.
• Образна — залежно від типу сприйнятої інформації та збереженої
інформації розрізняють зорову, слухову, тактильну, смакову й нюхову
пам’ять.
• Словесно-логічна — це тип збереження та відтворення інформації,
прочитаної або почутої в усному мовленні.