М’язові тканини
Характерні особливості:
• збудливість і скоротливість;
• в цитоплазмі м’язових клітин наявні міофібрили — білкові скоротливі
нитки.
Функції м’язових тканин:
посмугована рухи тіла, міміка обличчя, мова; робота серця
не посмугована скорочення стінок порожнистих органів
Нервова тканина
Характерні особливості:
• збудливість і провідність;
• складається з нервових клітин і клітин нейроглії.
Функції нервової тканини:
нейрони виникнення та передавання збудження
нейроглія трофічна, опорна, секреторна, захисна
2. Які фактори сприяли поширенню покритонасінних рослин на Землі?
Широке розповсюдження покритонасінних і складність будови зумовлені
набуттям ними в ході еволюції прогресивних ознак:
• ускладнення та диференціація вегетативних органів і тканин;
• наявність органа статевого розмноження — квітки;
• розміщення насінних зачатків у зав’язі маточки, що захищає їх від
впливу несприятливих умов середовища;
• розвиток плоду із зав’язі, а насіння — всередині плоду з насінних
зачатків;
• виникнення подвійного запліднення;
• редукція гаметофіту.
У результаті зміни клімату на планеті (зростання посушливості та зниження
температури) квіткові рослини змогли краще, ніж інші рослини,
пристосуватись до екстремальних умов. У них виникли трав’янисті форми,
з’явилася листопадність. Усе це допомогло їм адаптуватись до нових умов.
У квіткових рослин виникли ефективні системи запилення:
• самозапилення;
• перехресне запилення за допомогою:
- вітру (анемогамія);
- комах (ентомогамія);
- птахів (орнітогамія);
- води (гідрогамія),
тоді як у голонасінних цей процес здійснюється лише за допомогою вітру.
Від запилення до запліднення, на відміну від голонасінних, проходить
дуже короткий час.
У покритонасінних рослин виробились різноманітні методи пристосуван-
ня до поширення насіння різними агентами за рахунок утворення плодів:
- автохорія (само розкидання);
- анемохорія (вітром);
- гідрохорія (водою);
- орнітохорія (птахами);
- зоохорія (тваринами);
- антропохорія (людиною).
Завдяки наявності різноманітних хімічних речовин, що були отруйними
для тварин, квіткові рослини були краще захищені від поїдання. Усе
це сприяло їх поширенню на планеті Земля.
3. Що таке СНІД , у чому полягає небезпека цього захворювання?
СНІД — синдром набутого імунодефіциту — це інфекційне вірусне захворювання,
збудники якого пошкоджують імунну систему і роблять організм
беззахисним проти будь-якого захворювання. Людина може загинути
від найпростішої інфекції. Тому збудник, що викликає СНІД, дістав
назву, ВІЛ — вірус імунодефіциту людини. ВІЛ належить до РНК-вмісних
складних вірусів із високою специфічністю (вражає Т-лімфоцити крові).
Вірус СПІДу може знаходитись у крові та лімфоцитах, а також у вільній
формі поза лімфоцитами. Одним із джерел вірусу вважається сперма,
в яку вони потрапляють разом з лімфоцитами.
Надзвичайно небезпечним є те, що захворювання на СНІД виявляється
не відразу. Людина — носій вірусу може захворіти через багато років,
за цей час інфікуючи інших людей.
Шляхи передачі ВІЛ:
• через кров (при переливанні, операціях, особливо в середовищі
ін’єкційних наркоманів);
• статевим шляхом;
• від матері до дитини під час вагітності або пологів.
Прояви СНІДу:
- загальна слабкість;
- зростаюче виснаження;
- збільшення лімфатичних вузлів;
- довготривалі підвищення температури;
- різні прояви запальних процесів в органах;
- поява на шкірі коричневих та синіх вузликів, які швидко поширюються;
- розвиток інфекції легень (найчастіше — пневмонія);
- розвиток нервово-психічних розладів;
- стійкі порушення моторики шлунку та кишечника.
Засоби попередження ВІЛ-інфікування:
• активне виявлення і обов’язкове лікування усіх тих, хто може бути
джерелом зараження;
• відмова від вживання наркотиків, особливо ін’єкційних;
• користування одноразовими або стерильними медичними інструментами;
• утримання від випадкових статевих контактів;
• використання презервативів.
1. Порівняйте будову скелета ссавців і людини та поясніть,
чим зумовлені їхні відмінності.
Людина розумна є представником класу Ссавці. Це пояснює схожість у
будові скелета людини з іншими представниками цього класу. Вони склада##Білет
ються з однакових відділів: скелет голови, або череп, скелет тулуба — хребет
і грудна клітка, скелет кінцівок — пояс верхніх кінцівок, вільна верхня
кінцівка, пояс нижніх кінцівок і вільна нижня кінцівка. Але у процесі
еволюції у людини:
• звільнились передні кінцівки від функції підтримання та пересування
тіла;
• тіло набуло вертикального положення, задні кінцівки стали нижніми;
• змінились функції кінцівок, що призвело до змін у їх будові;
• розвивалася членороздільна мова, яка вплинула на подальший розвиток
головного мозку, на процеси мислення, що призвело до змін
у черепі;
• у зв’язку з прямоходінням спостерігається зміна будови хребців, положення
ребер, форми і розміру тазових кісток тощо.
Особливості скелета людини:
• мозковий відділ черепа розвинений більше, ніж лицьовий;
• розвиток підборідного виступу у зв’язку із членороздільною мовою;
• хребет має 4 вигини, має S-подібну форму і пружинить при ходінні,
пом’якшуючи поштовхи тіла;
• стопа утворює арку, яка пом’якшує поштовхи під час ходіння, стрибків,
бігові;
• кістки верхніх кінцівок коротші за нижні. Стійке вертикальне положення
тулуба людини на довгих ногах забезпечується вкороченням
хребта;
• усі кістки руки та їх сполучення з п’ястком дуже рухомі. Великий палець
протиставлений іншим. Це дає можливість людині виконувати
велику кількість висококоординованих рухів. Рука — орган праці;
• грудна клітка здавлена в передньо-задньому напрямі, що пов’язано
з вертикальним розташуванням тіла;
• широкий і масивний скелет тазу для підтримання внутрішніх органів;
• тіла хребців збільшуються у розмірах і масі у напрямку від шийного
до крижового відділу, що пов’язано зі збільшенням навантаження
на них.
Таким чином, специфічні особливості будови скелета людини, які вона
набула у процесі еволюції, пов’язані з прямоходінням, використанням верхніх
кінцівок (руки) як знаряддя праці, з прогресивним розвитком головного
мозку.
2. Яке значення соціальних чинників у процесі еволюції людини?
Виникнення і формування людини у процесі еволюції, що пов’язані
з розвитком її трудової діяльності, свідомості, членороздільної мови, а також
із розвитком первісних форм суспільства, називають антропогенезом.
Рушійними силами антропогенезу є:
• біологічні (спадковість, мінливість, боротьба за існування, природний
добір);
• соціальні (суспільне життя, праця, членороздільна мова, свідомість).
Соціальні рушійні сили, що забезпечують формування людини як соціальної
істоти:
• праця — це планова діяльність, пов’язана з використанням спеціальних
знарядь;
• суспільний спосіб життя — це відносини між людьми як суспільними
істотами, які встановлюються в процесі їхньої спільної діяльності;
• мова — це спосіб передачі інформації від однієї людини до іншої,
який забезпечує спілкування й передавання досвіду від одного покоління
до наступного;
• свідомість — здатність людини подумки ідеально відтворювати дійсність.
Еволюція людини має соціальний характер. Такі особливості людини,
як:
- високорозвинутий головний мозок (особливо кора великих півкуль);
- членороздільна мова як засіб спілкування між людьми й абстрактне
мислення;
- поділ функцій рук і ніг, будова руки, здатної виконувати різні дії;
- створення суспільства, стали результатом її трудової діяльності.
Для сучасного етапу еволюції людини характерним є зниження ролі
біологічних факторів і домінування соціальних.
Здатність до трудової діяльності, абстрактного мислення і членороздільної
мови з’явилися і удосконалилися як специфічні якості людини розумної
в результаті впливу колективного способу життя на багато поколінь наших
предків (сформувалися у процесі історичного розвитку). Проте ці якості
не закріпилися у генотипі, і в кожної сучасної людини вони формуються
у процесі онтогенезу під впливом виховання і навчання.
Сучасна людина підпорядкована суспільним (соціальним) законам,
і розвиток соціальних відносин визначає розвиток особистості людини.
Соціальні чинники, що виникли з необхідності жити і спілкуватися
в групі, привели до подальшого розвитку головного мозку та його функцій,
що зумовило такий напрямок еволюції людини, як розвиток інтелекту.
3. Як запобігти захворюванням серцево-судинної системи людини?
Серцево-судинні захворювання є найпоширенішими серед різних хвороб
в усіх країнах світу.
Класифікація серцево-судинних захворювань:
• хвороби серця — інфаркт міокарда, аритмія, вади серця, міокардити;
• хвороби артерій — дистонія, атеросклероз, інсульт, гіпертонічна хвороба;
• хвороби вен — варикозне розширення вен, тромбофлебіт.
Основні причини серцево-судинних захворювань:
• гіподинамія (зниження рухової активності);
• шкідливі звички (тютюнопаління, алкоголь, наркотики);
• емоційні стреси (стан напруги під дією сильних подразників);
• нераціональне харчування (утворення жирової тканини);
• забруднення довкілля (пестициди, препарати побутової хімії, лікарські
препарати).
Засоби запобігання захворювань серцево-судинної системи:
– Фізична культура і спорт. Фізичні навантаження: біг, плавання, велоспорт,
ігрові види спорту укріплюють серцевий м’яз, підвищує його
працездатність і тонус судин. Але надмірні навантаження можуть
викликати порушення нормальної роботи серця. Людина розумової
праці повинна розпочинати свій день з фізичних вправ, бажано на
свіжому повітрі. Цим забезпечується постачання клітин серця киснем,
поліпшується регуляція судин.
– Для попередження серцево-судинних захворювань важливо уника-
ти негативних емоцій. Стриманість, люб’язність, відсутність страху
— запорука гарного настрою і здоров’я.
– Дотримання режиму харчування, невживання надлишку жирної їжі,
кухонної солі, цукру і вживання продуктів харчування з достатнім
вмістом вітамінів зберігає судини еластичними.
– Загартовування зміцнює не тільки нервову систему, а й поліпшує
регуляцію судин, дає змогу уникати неврозів.
– Своєчасне і правильне лікування інфекційних захворювань. Деякі хвороби
порушують функції червоного кісткового мозку, автоматизм серця.
– Дуже важливо відмовитись від тютюнопаління, алкоголю, наркотич-
них препаратів. Бо їх вживання порушує кровообіг у судинах серця,
що призводить до зменшення постачання його киснем і поживними
речовинами.
1. Обґрунтуйте основні правила підвищення працездатності
м’язів.
У відповідь на механічні й фізичні подразники в м’язах виникає збудження
й вони скорочуються. Під час скорочення м’яз виконує роботу. Робота
залежить від сили м’яза, а сила — від площі її поперечного перерізу,
кількості м’язових волокон, розміру кістки, до якої вона прикріплена, кута
прикріплення, частоти нервових імпульсів.
Розрізняють статичну і динамічну роботу.
• При статичній роботі м’язи напружуються, але не скорочуються.
Статична робота дуже стомлива, особливо для дітей і підлітків.
• При динамічній роботі (біг, ходіння, плавання, спортивні ігри) м’язи
почергово скорочуються і розслаблюються. Динамічна робота менше
стомлює, тому що під час розслаблення м’язи встигають відпочити.
Кожна фізична робота характеризується величиною навантаження
і швидкістю її виконання. Встановлено, що у людини найпродуктивніша
фізична робота тоді, коли вона працює із середнім навантаженням і в середньому
темпі.
М’язи не можуть працювати безперервно. Після тривалої та напруженої
праці відбувається зниження їхньої працездатності — фізична втома. Після
відпочинку працездатність не лише відновлюється, але часто перевищує
початковий рівень. Якщо перерви між м’язовими напруженнями достатні
для відпочинку м’язів, стомлення мало помітне, й навпаки.
Утома може бути викликана:
- несприятливою ситуацією, одноманітною працею;
- відсутністю умов для відновлення працездатності організму;